БЕРДА: Гіпакіріс, Агару, Каяли-Берт, Каяла, Каяла-Берда

Бердовское-водохранилище2.jpg

БЕРДА – річка в Запорізькій обл. і на її межі з Донецькою обл. України. Довжина 130 км. Бере початок на Приазовській височині, впадає в Азовське м., утворюючи Бердівський лиман. Живлення переважно ґрунтове. Частково використовується для водопостачання і зрошення.

Берда – річка, що впадає в Азовське море. Витік річки знаходиться неподалік від села Вершина 2-я (Куйбишевський район Запорізької області) на схилах Приазовської височини на висоті 250 метрів над рівнем моря біля кургану Могили Кордонские. Протікає по території Куйбишевського та Бердянського районів Запорізької області.
На ділянці між селами Білоцерківка і Калайтанівка протягом 25 км річка тече по межі Запорізької та Донецької областей України. Впадає в Азовське море біля села Новопетрівка (Бердянський район Запорізької області), в декількох кілометрах на північний схід від Бердянська, що отримав назву по імені річки. Маячні зобов’язана своїм виникненням і існуванням Бердянська коса, впадаюча в море на 23 км. Довжина річки 125 км. Площа басейну 1760 кв.км. Долина у верхній і середній течії переважно трапецієвидна, до 3 км завширшки, до 50 м глибиною.
 За 25 км від гирла долина значно розширюється. Заплава одностороння, шириною до 100 м. В пониззі заплава заболочена. Ухил річки – 2,1 м/км. Протягом річки швидке. Русло звивисте, шириною 6-10 метрів, з нечастими розливами до 15-25 метрів. До чверті ширини русла заросло очеретом. Глибина річки до 1,5 метрів. Дно піщане, на перекатах кам’янисте. Замерзає у грудні, скресає на початку березня. Лід нестійкий. Живлення снігове і ґрунтове. Характерні весняні повені. Приймає талі води навіть взимку, під час відлиг. Тоді рівень води швидко зростає. Також рівень води в річці підвищується під час скидання вод із ставків рыболоведческих господарств. Не пересихає.
На річці біля с. Осипенко в 1954 році споруджено Бердянське водосховище, яке охороняється санітарною зоною, забороненою для відвідування. Вода використовується для зрошення і водопостачання семи прилеглих населених пунктів, в тому числі Бердянська. У річці водяться краснопірка, головень, карась, щука. Річка тече по степовій місцевості. Для її берегів характерна степова та лучна рослинність. По берегах трапляються штучні лісопосадки.
На берегах річки часто можна зустріти гранітні виходи. На вододілі між річками Берда і Кальчик (притокою річки Кальміус), від витоків вздовж і правого берега невеликої річки Каратиш (лівої притоки Берди) розташований заповідник «Кам’яні Могили», філіал Українського степового заповідника. В середньому плині ріки на кордоні з Донецькою областю розташований регіональний ландшафтний парк «Половецький степ». Береги Берди є місцями відпочинку.
 Населені пункти (вниз за течією): Смирново, Олексіївка, Титове, Білоцерківка, Захарьевка, Стародубовка, Миколаївка, Осипенко, Стропетровка, Новопетрівка
 Притоки: Бельманка (л), Грузенька (л), Каратюк (л), Каратиш (л), Берестова (п).

Історія
 Стародавні назви річки Берда: Гіпакіріс, Агару, Каяли-Берт, Каяла, Каяла-Берда.
 Найімовірніше, до Маячні, до її лівого припливу Каратышу – до «Кам’яних Могил скіфських царів», розташованих на правому березі Каратыша, вів в літо 515 – 512 рр. до нашої ери своє незліченне військо перський цар Дарій. [ «Підрахунок темпу просування військ, використання прикладів з історії воєн давнину і середньовіччя з участю великих мас кінних і піших військ, дозволили прийти до висновку про те, що при максимальній напрузі сил па межі можливого, перси у відведені Дарієм похід на термін до 60 днів могли дійти до Приазов’я в район нинішнього Бердянська. Звідти вони повернули до Дунаю». (Черненка Є.В. «Воєнне мистецтво скіфів». В кн. Мурзін В.Ю., Гаврилюк М.О., Безсонова С.С., Фіалко Є.Є., Черненка Є.В. Скіфія: історія, побут, релігія, мистецтво, військова справа. – Миколаїв: Можливості Кіммерії”, 2004 – 148 стор., стор 85)] До 1770 року берега Берди(Каяли-Берт, Кам’янистій Берти, Великої Берди) служили засічної – граничною лінією між країною Східний Ногай (Кримської степу – пустелі Огула) Кримського ханства і землями Кальміуської паланки Запорізької вольниці. Вперше річка Берда згадується в козацьких запорізьких хроніках 1575-1576 рр., – коли на Берду здійснив військовий похід перший, офіційно визнаного польською владою, запорізький козацький гетьман, волинський князь Богдан Михайлович Ружинський ( – 1576) – попередник запорізького Гетьмана Самійла Кишки.

Про ці події свідчить український історик Адріан Феофанович Кащенко(1858 – 1921) у своєму історичному дослідженні «Оповідання про славне військо запорозьке низове». Саме з тих пір і стали берега приазовської річки Берди від її витоку до гирла запорізькими володіннями. Восени 1616 році «Гетьман обох сторін Дніпра і всього війська Запорізького» Петро Конашевич Сагайдачний(1570, село Кульчиці Перемишльської землі, нині Самбірського району Львівської області – 20.04.1622, Хотин на Дністрі) вийшов Дніпром у Чорне море на козацьких чайках з двохтисячним загоном козаків, підійшов до Східного берега Таврики, де спалив торговий місто Кафу (на місці нинішньої Феодосії), а потім, перепливши в південному напрямку Чорне море, досяг берегів Анатолії, де взяв штурмом турецькі чорноморські порти Трапезунд (Трапезонд), Синоп, пройшов вогнем і мечем передмістями Стамбула, і повернувся на Січ через Керченську протоку, Азовське море, Берду і Конку (Кінські Води).
M. С. Кожурина.

 

Поделиться этим сообщением

PinIt
submit to reddit

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top