Характерницькі практики: секрети мудрощів крізь віки

kozatska-mzhdooloda_was_06.jpg

Технік навчання молоді у характерників було безліч, всіх перерахувати немає можливості. Навчання протікало в середовищі характерників, які кожен день щось робили з учнем, щоб провести його шляхом людини Пізнання. Це не обов’язково було якесь спеціальне навчання. Велися прості довгі розмови біля вогню, розведеного пізно ввечері; були розповіді про найяскравіші події бойового життя, яке проходило в ті часи в Україні у постійних зіткненнях з ворогом, а також було безліч жартів і розіграшів з метою набуття пильності і врівноваженості духу.  

БАЧИТИ СВІЙ “РОЗМІР”

Наступним кроком у вихованні було дуже цікаве навчання. Козака вчили бачити свій “розмір” в навколишньому середовищі. Правило ззовні нам знайоме. Ми обираємо по своєму зросту лижі, косарі під себе виготовляють косу, веслярі – весла і т.д. Мета зрозуміла: знайти таке співвідношення людини і якогось елементарного пристрою, коли його дія стає максимально ефективною.

Але характерники продовжили це мистецтво далі, коли людина заздалегідь вже знала, як правильно підступитися до тої чи іншої справи, щоб не взяти “високо” і потім не виконати, що на полі бою призводило до смертельної загрози. Але й не дуже “низько”, інакше дія не буде повернута в потрібне русло, що в бою призводило до поразки.

Нам це правило відоме з життя. Дуже багато є людей, які змолоду беруться за справу, не маючи відповідних здібностей і сил. В результаті руйнують своє здоров’я, руйнують справу, маючи у кінці розбите вщент життя. Тому правило, як бачимо, вельми важливе. Таке виховання починалося ось з чого. Молодого козака посилали до лісу за палицею, з допомогою якої він повинен був перестрибнути через високий паркан. “Не свого розміру” вибрана палиця не дозволяла отримати очікуваний результат. Крім того важливим було те, де за неї взятися. Високо – палиця ламалася, низько – стрибок не виходив. Вправу можна було урізноманітнити стрибком з тією ж палицею в довжину через рів.

Потім бралися за шаблю, довжина, форма і вага якої теж мали бути підігнаними під козака. З такими ж вимогами обирали і коня. Вчили одразу бачити в боротьбі ту точку, попадання в яку виводить з рівноваги супротивника під час бою. Цьому ж мистецтву вчили і в житті, де потрібно було побачити ключову подію, яка повертала всю ситуацію в правильне русло. Щоб це стало можливим, потрібно було мати відповідний погляд на оточуючий світ, який охоплював би всю подію в цілому.

ВКЛЮЧЕННЯ “ІСТИННОГО ЗОРУ” І ДОСЯГНЕННЯ НЕУПЕРЕДЖЕНОСТІ

Юнака пізно ввечері саджали на землю і він повинен був дивитися вздовж високого тину так, щоб окремо бачити обидва його боки лівим і правим оком. Праве око щільно зав’язували пов’язкою, а з лівого боку тину запалювали багаття, яке засліплювало ліве око. Потрібно було зреагувати на ту людину, яка підкрадалася з темного правого боку тину. Таким способом включали праву, підсвідому півкулю головного мозку людини, включаючи інше, енергетичне сприйняття світу. Переводили людину з Тонального правого боку свідомості в лівий Нагвальний, скаже ознайомлений з езотеричною літературою читач. Саме з цією метою ще вчили однаково володіти правою і лівою рукою. 

Була ще інша практика. Ставили в глухому лісі на галявині біля болота, повного усякої “нечисті”, шість стовпів по колу. діаметром у 15 кроків. Пізно ввечері в одному місці між стовпами запалювалося багаття. Молодий козак мав ходити по зовнішній, неосвітленій частині того кільця, дивлячись прямо перед собою. Це ходіння в темряву, а потім наближення до багаття, засліплює очі, і мерехтливі тіні стовпів робили свою справу. Вони розширювали можливості людини, включаючи на повну силу другу сторону її свідомості, бо треба було “бачити” і контролювати ситуацію, коли звичайні органи відчуття були блоковані. Звичайно, дуже страшно було молодій людині йти в темряву від багаття назустріч моторошному вою, який доносився з болота. Ходили до тих пір, поки не ставало байдуже. Так досягалася необхідна безсторонність щодо перебігу подій у житті. Гартувалася воля людини, яка в кожну мить була готова до будь-яких подій.

УЗГОДЖЕННЯ З ВНУТРІШНЬОЮ СИЛОЮ

Потім приходив час наступної практики, вже більш складної та небезпечної. На довгому стовбурі, встановленому горизонтально над головою людини, вішалися довгі сітки з камінням, десь на крок одна від одної. Пізньої ночі з одного краю того стовбура запалювали яскраве полум’я, водночас приводились в рух сітки з камінням. Молодому козакові треба було пройти на світло уздовж стовбура і не бути збитим вагою каменів, які гойдалися в сітках поперек його шляху. Рухатися треба було швидко, бо вогонь закривався через деякий час, і була загроза залишитися в темряві серед тих гойдаючихся каменів. Тільки дії людини, узгоджені з його внутрішньою Силою, могли провести його по тому шляху. Лише за умови досягнення відповідної безсторонності, дії людини стають інстинктивно точними і швидкими, що гарантує безпечність проходження того шляху. У тольтекських практиках, описаних К.Кастанедою, є так званий “біг сили”, в якому людина, діючи повністю інтуїтивно, проходить всі перешкоди на своєму шляху.

ВХІД В СИЛУ ЧЕРЕЗ РИТМ

Далі бралися за науку вибору вірного ритму руху. На звичайній стежці, яка вилася серед жита, на відповідній відстані один від іншого розкладалися камені. Пізнього вечора потрібно було швидко пройти стежкою, вловивши ритм того руху, який не дозволяв спотикатися і падати. Так вчили входити в той чи інший ритм, який забезпечував силу і невтомність у довгих переходах.

ПРАКТИКА ЗУПИНКИ ВНУТРІШНЬОГО ДІАЛОГУ

Для зупинки внутрішнього діалогу козаки застосовували таку практику. Садили учня навпроти звичайного колеса, на якому ставилися дві позначки в діаметрально протилежних його місцях або два дзеркальця. Сидячи нерухомо, козак мав стежити за тими відмітками на колесі, яке крутилося. Через деякий час постійна напруга в стеженні за відмітками на колесі вимикала зовнішню увагу і людина переходила у стан зміненої свідомості. Часто практика ускладнювалась, коли вісь разом з колесом також вертілася в горизонтальній площині, і козаку, який сидів верхи на ній, пропонували слідкувати не тільки за відмітками на колесі, а й за оточуючим середовищем. Подібні техніки в тольтекській езотеричній традиції мають назву “перевантаження тоналя” , коли завдяки неординарній роботі системи зору (переважаючий периферійний зір) і переконцентраціі людської уваги, концептуально логічне сприйняття вимикалося, а на його місце приходило “нагвальне”, об’ємне сприйняття дійсності, яке тільки й могло виконати таке “надлюдське ” завдання.

БАЧИТИ “ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ”

Можна ще доповнити, що дуже важливою річчю для характерників було знайти “золоту середину” у всякій справі . Заради цього вчили молодь пекти хліб. Це дуже тонке мистецтво, тому що отримати потрібно було не просто хліб , а той , який ставав предметом сили. Козаку виділялися необхідні для цього продукти і залишали його один на один з піччю. Ми сьогодні вже знаємо , як складно провести всі технологічні операції, щоб зберегти смакові якості складових компонентів. Наприклад, у приготуванні простого українського борщу чи того ж хліба. Потрібно було через особливе “бачення” контролювати процес приготування і відчувати, коли вже час знімати з вогню, коли додавати той чи інший компонент. Аналогічне “бачення” розвивалося у західній Європі під час пошуків філософського каменю алхіміками. Тільки досягнення відповідного розширення свідомості гарантувало успіх цієї справи. Потім козака вели до лісу збирати лікарські рослини, довго і ретельно розповідаючи про кожну з них. Вчили “бачити” вплив рослини на людину. Мистецтво розвивалося до того рівня, коли з будь-якої трави характерник вмів зробити необхідні ліки від тієї чи іншої хвороби або для загоєння рани. Знання травництва було обов’язковим як для характерників, так і для простих козаків на Січі.

 ІСТИННІСТЬ І ВИВІРЕНІСТЬ ДІЙ У ЖИТТІ

Вчили відчуттю істинності та вивіреності дій у житті. “Розпалювали ” в грудях вогник навколо серця, і той вогник згасав, коли козак робив негідний вчинок, який йшов в розріз з його совістю. Так вели його до тої миті, коли прокидалася нова свідомість і все ставало ясним і зрозумілим. Технік навчання молоді у характерників було безліч, всіх перерахувати немає можливості. Навчання протікало в середовищі характерників, які кожен день щось робили з учнем, щоб провести його шляхом людини Пізнання. Це не обов’язково було якесь спеціальне навчання. Велися прості довгі розмови біля вогню, розведеного пізно ввечері; були розповіді про найяскравіші події бойового життя , яке проходило в ті часи в Україні у постійних зіткненнях з ворогом, а також було безліч жартів і розіграшів з метою набуття пильності і врівноваженості духу. Наприклад, під час обіду з-під самого носу молодого козака непомітно забирали кусень хліба або миску. 

Джерело: http://spadok.org.ua

Поделиться этим сообщением

PinIt
submit to reddit

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top