Леді з Перших: Марія Бек. Українка, яка була мером Детройту

33.jpg

Маруся Євгенія (Мері) Бек народилася 29 лютого 1908 року у Форд-Сіті, штат Пенсильванія. В історію США вона увійшла як перша жінка, котра змогла побудувати успішну політичну кар’єру в Детройті, здобувши місце у міській раді, очолюючи її впродовж 20 років та певний час виконуючи обов’язки мера. Вона була юристом, державною, політичною та громадською діячкою, доктором права. А ще Мері була першою українкою, котра працювала адвокатом та журналістом. Її визнали однією з найвидатніших жінок штату Мічиган. Ця жінка не була українською Жанною Д’арк, не вела за собою народ на барикади, вона просто жила Україною та заради України…

Батьки Марусі походили із Лемківщини. І хоч їм довелося мігрувати до США, вони підтримували українські традиції на новій батьківщині, розмовляли із дітьми українською мовою. А коли Марії, яка народилася в Америці, виповнилось 13 років, вони прийняли дуже несподіване рішення – відправити її і молодшого брата Івана в Україну для здобуття освіти. Правда, батько не раз розповідав про загадкову Україну, про те, що він ще повернеться туди і дітей своїх привезе. Наразі так воно і сталося. 

Діти поїхали в Коломию. Там Марія ходила до гімназії. Вступила до “Пласту” у 13 курінь ім. Орисі Завісної. Дівчинка навчалася у гуртку народних танців відомого хореографа Василя Авраменка, якого у діаспорі згодом називали “батьком українського танцю”. Була пластункою.

 

Паралельно з  навчанням юриспруденції  у Пітсбурзькому університеті стала співзасновницею недільних шкіл українознавства для дітей.

У 1932 році вона закінчила університет, ставши докторораткою. Вона була першою адвокате сою з-поміж діаспорян. Цього ж року відбулась перша конвенція Союзу українок Америки (СУА), де головну промову Марія Бек виголосила двома мовами.

У 1925-ому діти повернулися до США.

Трохи згодом Марія стала першою українкою, яка здобула ступінь доктора юриспруденції у Пітсбурзькому університеті.

“The Lady of Many First’s” – так вона увійшла в історію штату Мічиган, бо справді була зачинателькою багато в чому.

У 1949-му Мері обрали до міського уряду Детройту (“радна” – так називали цю посаду українські імігранти). Вперше за 250 років існування міського самоврядування міста до Ради увійшла жінка. Через рік вона стала Президентом Ради, виконувала обов’язки мера за його відсутності й обіймала цю посаду 20 років. 

Цікавий факт: працюючи в Раді, виключно в чоловічому оточенні, Мері заснувала так звану “скриньку лихослів’я”. Згідно з правилами, кожен депутат, котрий використовував лайливі слова, повинен був класти до цієї скриньки гроші. Навіть за необразливі “прокляття” і “чорт забирай” її колегам доводилося платити по долару. Всі гроші, зібрані таким чином, йшли на благодійність. 

Марія активно виступала за права нацменшин і проти расизму – вперше призначила афро-американську жінку у Раду наглядачів Детройта (це у 50-ті роки, ще за десятиліття до руху Мартіна Лютера Кінга). Вона дбала і про екологію міста, особливо про чистоту питної води; оберігала пам’ятки архітектури; допомагала малозабезпеченим; розвивала молодіжний спорт, щоб зменшити кількість малолітніх правопорушень у місті. 

Вона ніколи не забувала й про своє коріння – завжди згадувала в своїх виступах про тяжке становище України. Публікувала власні дописи у виданнях діаспори під псевдонімом Маруся Синенька. Була надзвичайно активною в жіночому русі: організувала відділи Союзу українок Америки в різних містах, заснувала перше Українсько-американське жіноче товариство, діячка Світової федерації Українських жіночих організацій.

Ця “леді з Перших”, як її охрестили в Дітройті, окрім того, що була юристом проявила себе як журналіст і видавець.  Саме вона почала видавати журнал “Жіночий світ”. Через економічну кризу журнал довго не проіснував, але згодом ідею жіночої преси було втілено в журналі “Наше життя”, а пізніше в “Українській Зорі” Марія редагувала англомовну сторінку і жіночий додаток. Як журналіст співпрацювала з канадійською газетою в Торонто “Вільне слово”, де друкувалась під псевдонімом Маруся Синенька.

Це ж псевдо Бек використовувала у “Детройтських вістях”, зокрема вела рубрику “Різне та цікаве”.

gazeta

Бек заснувала Українську Літературну премію для жінок у 1958 році, яка діє і по нині. Вона очолювала цей конкурс до 2005 року. Після смерті його назвали її іменем.

Півстоліття політично-суспліьної діяльності Марія Бек відзначала у присутності сотень гостей з усього світу, про що писали 1984 року у щоденному виданні “Свобода”.

“Ваша відданість та посвята здобули вам пошану в усіх, хто вас знає. Ви – натхнення для всіх нас,” – йшлося у привітанні Президента США Рональда Рейґана.

На Батьківщині видатна українка побувала востаннє 2003 року й отримала на VIII Світовому конгресі українців медаль святого Володимира.

 

Не дивно, що така активність та стійка громадянська позиція принесли їй славу та визнання. Із 85-літтям її привітали чотири американські президенти. У 2003 році, під час Світового конгресу українців Марію також нагородили орденом Святого Володимира.

Померла Мері Бек 30 січня 2005 року. Її поховали на православному цвинтарі Саут-Баунд-Бруку у штаті Нью-Джерсі.

Сьогодні фото Марії прикрашає Залу слави міської ради Детройта. Тут її називають “Леді з Перших” (the Lady of Many Firsts), оскільки вона багато в чому була першою. 

На сайті мерії Дітройту можна завантажити частину шкільної програми, яка називається “Урок про Україну”, де крізь призму діяльності Мері Бек школярам пропонують ознайомитись з історією та культурою нашої держави.

В Українській шкільній програмі цієї видатної постати немає. Саме тому українці мають дізнатися про видатну українку у день місцевого самоврядування.

Джерелоkotsubynske.com.ua

Поделиться этим сообщением

PinIt
submit to reddit

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top