На Бердянщині вшанували пам’ять жертв Голодомору

Zображ-007-optm.jpg

В Осипенківському народному краєзнавчому музеї відбулась Година-реквієм «Людомор – складова Великого терору – страшна помста Україні від кремлівських людожерів за прагнення до волі» з переглядом документального фільму  «Сталінський “Закон про колоски”- зловісний приклад людоненависництва в нашій історії ».

За різними оцінками лише на протязі 32-33 років загинуло від 4-ох до 8-ми мільйонів українців. Навіть, в 21-ому столітті важко уявити собі цю картину, коли людина, опухша з голоду, повільно чекає своє смерті і бачить на власні очі смерть свої близьких. Дух Нюрнберзького трибуналу ще до сих пір не заспокоївся і витає по людському світу, чекаючи, коли комуністичний тоталітаризм буде засуджений всією світовою спільнотою і прирівняний до нацизму з фашизмом. Вічна пам’ять людям, котрі загинули внаслідок голодомору. Злочини проти людства не мають строку давності. Ніхто не забутий і ніщо не забуте.

З метою вшанування світлої пам’яті замучених голодом людей та донесення до учнівського юнацтва об’єктивної інформації про трагічні події української історії в Осипенківському народному краєзнавчому музеї проведено меморіальний захід для учнів 2-А класу Осипенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
Вихованці освітнього закладу дізнались про те, що у ХХ столітті відбулася одна з найстрашніших трагедій в історії нашого народу. Тоді комуністична влада шляхом тотального геноциду влаштувала штучний голодомор проти українських селян. Це була помста Кремля за те, що у битвах Української революції і Визвольної селянської війни 1917-21рр. українці виборювали свободу, не бажаючи коритися чекістському терору і животіти у комунокріпацтві.

Ведучі зауважили, що на відміну від досить дослідженого Голодомору 1932-33 років, значно рідше ЗМІ та громадськістю згадуються жахіття голоду 1921-22 років, який вирував на спустошених війною і большевицькими “продразвьорсткамі” землях Півдня і Сходу України, страшний голод поширювався далі теренами України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додалися Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1 890 000 осіб, у березні – 3 250 000, в червні – 4 103 000. Тоді так само, як і десятиліттям пізніше, світова громадськість отримувала вкрай обмежену інформацію про трагедію українського селянства. Згідно подання до Ліги Націй голови місії Українського товариства Червоного Хреста І.Холодного, на півдні України взимку 1922 року голодували вже 8 000 000 селян.”

Вихованцями студії «Джерельце», яка діє при музеї, було зачитано уривки зі спогадів очевидця тих подій – депутата Новоспасівської волосної Ради Бердянського повіту Ганни Реви, у яких йшлося про трагічні події в селі 1921-22 рр., й про те, як тривалий час центральна влада не допускала до голодуючих людей продовольство, зібране громадськими благодійними організаціями Американської адміністрації допомоги (АРА) – внаслідок чого багато хто з голодуючих помер, так і не дочекавшись допомоги.
Ознайомились й з численними свідченнями того, як відбувалася насильницька колективізація одноосібних (фермерських) селянських господарств, тотального вивезення зерна і їжі за кордон саме у той час, коли села, оточені військами й каральними загонами НКВД, масово вимирали. За законом про “Три колоски” від 7.08.32 р., який поширювався і на дітей, визнаних винними розстрілювали або засилали до таборів на 10 років з конфіскацією майна. В Україні з 1932-го по 1938 рік було розстріляно і заслано до таборів 138 000 чол. За намагання обійти кордони, виставлені за селами, розстрілювали без суду і слідства.

З листа першого секретаря Дніпропетровського обкому партії Менделя Хатаєвича, члена Політбюро ЦК КП(б)У до ЦК ВКП(б), датованого початком 1933 р.(до 1939р. Бердянщина входила до Дніпропетровської обл.): – «Жестокая борьба ведётся между крестьянами и нашей властью. Это борьба на смерть. Этот год был решающей проверкой нашой силы и прочности. Понадобился голод, чтобы показать им, кто здесь хозяин. Это стоило  миллионов жизней, но колхозная система создана. Мы выграли войну!»
Переглянули учні й документальні фільми про ті жахливі події ХХ століття. В уяві кожного постали жахливі картини тортур над українцями: опухлі і змучені від голоду діти, дорослі, старенькі.   
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного ленінсько-сталінським терором у ХХ столітті та українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття.

Під час заходу було зачитано уривки з біографічного роману письменника- земляка Михайла Годенка “Каменная баба” (1979р.), у якому змальовано примусове виселення на рубежі 20-30х рр.ХХ ст. з Новоспасівки (тепер – с.Осипенко), на Крайню Північ цілих родин, яких було визнано “заможними” – так було покладено край багатьом працелюбним родам з козацьким корінням, землеробським і ремісницьким династіям – які забезпечували діяльність вітряних млинів, гончарних майстерень і виробництв колісного транспорту, адже споконвічні знання кожен рід беріг й передавав від прадідів до нащадків. Були озвучені вірші сучасника подій Олександра Олеся: “Европа мовчала” і поета-шістдесятника, нашого земляка Володимира Сіренка, тож нині правда про Голодомор повертається до пам’яті народу, стає його болем, реквіємом і водночас символом незнищенності нації:

Тридцять третій далеко і начебто близько,
Він не піде із пам’яті, доки живу
Помирає Владлен – український хлопчисько
на  потертій, злежалій соломі в хліву.
Вже немає двох братиків, тата і мами.
За село відвезли їх у рів на гробки.
Замітає мерців лютий вітер снігами,
їх гризуть і шматують щоночі вовки.
Скоро дядько й за ним на підводі приїде,
кине легко скелетик на стиглі тіла.
Україні від голоду дітися ніде –
Бо іде він по ній від села до села.
Її щедра земля густо трупом устелена.
Косять, косять нещадно мільйони смертей.
Помирає Владлен – хлопчик, названий іменем леніна…
Кажуть, ленін і сталін любили дітей
В.Сіренко

З метою сприяння відновленню історичної пам’яті, свідчень про злочини проти людяності тоталітарної доби, формуванню поваги до минулого України, до людей, які пережили страшне лихоліття голодомору, протягом місяця в музеї діяла експозиція: «Страшний людомор в Україні у ХХ ст.: причини, передумови, наслідки», підготовлена за матеріалами Українського інституту національної пам’яті.

ДиректорОсипенківськогокраєнавчогомузею      Олег Будяк   
Керівник юнацької краєзнавчої студії “Джерельце”    Марія Турчак

Поделиться этим сообщением

PinIt
submit to reddit

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top