0 0
Read Time:5 Minute, 5 Second

Вивчаючи віхи біографії землячки – військової льотчиці 1930-х років Поліни Осипенко бачимо, що маємо справу з нашвидкоруч зліплене «павєстваваніє», у якому напівправда співіснує з відвертими вигадками й нісенітницями, головне, аби композиційно все виглядало гарно.

20 (за старим стилем – 7) жовтня 1905 року в селі Новоспасівка Маріупольського повіту на тодішній Катеринославщині (нині – с.Осипенко Бердянського району Запорізької області), в родині Дениса і Феодосії Дудників народилась донька, яка наступного дня, 21 (8) жовтня, була хрещена ім’ям Пелагія, про що свідчить збережене в Запорізькому обласному держархіві метричне свідчення Покровської церкви с.Новоспасівка за 1905 рік. Саме про таку дату народження відомої землячки, першої українки-військової льотчиці П.Д.Осипенко (загинула в авіакатастрофі у травні 1939 р.), свідчили її родичі й старожили.
Однак, в будь-якому з довідників читаємо наступне: «…известная летчица Полина Осипенко родилась в приазовском селе Новоспасовка 8 октября 1907 года». Немало й інших недостовірних тверджень містить її офіційна біографічна історія, нашвидкоруч написана у тих же 30- роках ХХ століття.

З часу першого заміжжя, а саме – з лютого 1926 року її прізвище стає Говяз (Степан Говяз – односелець і перший чоловік Поліни, військовий льотчик, народився в Новоспасівці 1906 року, репресований у 1936-му, дата загибелі невідома). У 1936 році Поліна приймає прізвище другого чоловіка, теж військового льотчика – Олександра Осипенка (ГРС за Іспанію), з яким разом служила у Житомирській авіабригаді, і в шлюбі з яким перебувала вже близько двох років. Саме з цим прізвищем Поліна й стає відомою країні й світові. В авіації – з 1932 року, перша українка – військова льотчиця (хоч на російських ресурсах навпроти її імені пишуть: «российский военный лётчик» – що ж, мають на те досить підстав) Герой Радянського Союзу й авторка п’яти міжнародних жіночих авіарекордів, встановлених у 1937-38рр.., які використовувалися тодішнім політичним керівництвом в ідеологічних і пропагандистських цілях – її життєвий шлях мав унаочнювати приклад успіху «простой укрАинки из далёкого села» в нових реаліях – як приклад для массового наслідування. Очевидно, з цією метою у 1935 році її й було переведено з Київського ВО до Москви, де вона навіть обиралася депутатом ВР СРСР від одного з російських округів.

Про її успіхи в авіації у 1937-38 роках багато пишуть на перших шпальтах центральних й місцевих газет, там же регулярно з’являються фото усміхненої дівчини, хвацько вбраної у льотну шкірянку, її ім’я часто згадують у радіотрансляціях, відома авіаторка виступає на мітингах в трудових колективах, перед жителями численних міст і сіл. Навесні 1939 року П.Осипенко очолювала льотну інспекцію Управління ВПС Московського військового округу. Але й до того, «зоряного часу», служила у різних частинах військова льотчиця Поліна Говяз, про що свідчать численні анкети, акти й формуляри, однак про неї не писали газети і радіо теж не сповіщало, бо до екіпажів, які готувались до рекордних польотів, льотчицю з таким прізвищем чомусь не включали. І в широкотиражованій ідеологічно-вивіреній біографії відомої льотчиці ціле десятиліття її життя з 1926 по 1936-й практично випало – про той час сказано здебільшого скоромовкою і шаблонними фразами.

Отож, вперше Поліна виходить заміж у 1926 році, невдовзі її обранець – Степан Говяз йде до армії й стає військовим льотчиком, тож з авіацією в Поліни стосунки були давніми. З часу арешту, Степан ніколи вже не вийде на волю – останню вісточку з ув’язнення рідні від нього отримали на початку 1941 року. Про капітана С.Говяза не існує жодної згадки ні в одному з архівосховищ країн колишнього СРСР, (згідно бази даних центральних військових і галузевих архівів, як військового, так і увязненого з цим прізвищем і даними взагалі не було в природі) тож він досі не реабілітований, що свідчить про невипадковість його арешту й сплановане згори відсторонення й ліквідацію. Нині в можливість такого вкрай важко повірити, та схоже, що єдиною провиною Степана, було власне його соціальне походження – середняцьке, адже у тому самому 36-му, жерці від пропаганди вже визначили, як саме будуть «розкручувати» постать льотчиці-героїні. Про те говорить й назва ніби-то біографічної книжки про Поліну, невдовзі виданої одним з центральних видавництв великим накладом: «От мотыги – к сталинскому самолёту».

У ній, як і в численних газетних статтях натискалося на те, що Поліна була вихідцем з самих низів – донькою батраків, й сама змалку звідала тяжкої долі – злидарювала, батрачила на поміщиків, а нині – з пролетарським завзяттям підкорює чергову висоту. Цікаво, звідки «помещики» могли взятися в середині 20-х. років ХХ ст., та ще й у нашій місцині, де їх й до того майже не було, а в буремні часи Української революції 1918-21 років їх просто викорінили спочатку махновські повстанці, а потім справу завершили большевики, про те поденщики-автори опусу мабуть й не задумувалися, бо ж поспішали – слід було виконати ще безліч подібних ідеологічних замовлень, або ж орієнтувалися на відомі їм «абычаи жителей средней полосы». А було ж там й таке – в уста Поліні вклали слова: «Если бы не Великий Октябрь – была бы я рабою мужа». І це про тоді ще заможне приазовське село, у якому дотримувалися традицій й родових звичаїв (перепис 1928 року свідчив: значна кількість мешканців назвалися козаками), шанобливо ставилися до жінки й всіляко підтримували молоді родини, юнацтво, літніх людей.

Класичний агітаційний сюжет про Попелюшку в інтерпретації сценаристів доби сталінізму. За тогочасними шаблонами, затвердженими партійними з`їздами, пленумами й конференціями, у тодішного, позірного, звичайно ж «гегемона» – міського пролетаріату, «на деревне» були здебільшого лиш «классовые враги, представители мелкой буржуазии», а єдиним союзником був лише незначний в Україні прошарок безземельного селянства – батраки («сельский пролетариат»), до яких, вочевидь, і вирішено було віднести родину Поліни Дудник. А от одруження з представником середняцьких прошарків, за ідеологічними кліше тих часів, могло означати: «предательство идей», таких взагалі могли зачислити в число «перебежчиков в стан классового врага», що у 1930-х звучало вже майже як вирок. Саме тут, імовірно, й криється розгадка подій: навіть якщо припустити, що батьківська родина Поліни Дудник була вкрай бідною, (що теж не правда, адже ж ремісницькі родини ніколи в нас не бідували, хіба як і всі, в роки людоморів, але ж ми припустимо, що таки була вкрай бідною), то вийшовши заміж за середняка, і перейшовши жити до його заможнішої родини, Поліна «разрушила логические построения» політтехнологів Кремля, оскільки номінально вже не могла вважатися представницею найбіднішого прошарку населення, а отже – такого чоловіка слід було прибрати, а біографію героїні «соответственно идеологически подчистить».

Отже, наприкінці лише варто спитати: а хто ж тоді насправді переписує (чи переписував) історію?

Директор Осипенківського краєзнавчого музею Олег Будяк

Happy
Happy
0 %
Sad
Sad
0 %
Excited
Excited
0 %
Sleepy
Sleepy
0 %
Angry
Angry
0 %
Surprise
Surprise
0 %