Століття перемоги Повстанської армії (махновців) під Перегонівкою

ShTAB-MAKhNOVTsIV-STAROBILSK-ZhOVT.-1920-R.-004.jpg

У вересні 1919-го двадцять тисяч бійців народної армії Нестора Махна кардинально змінили розстановку сил в Україні й подальший хід історії, однак не зуміли скористатися своєю перемогою.
Доволі часто ще й сьогодні доводиться чути: “- Який безлад: це ж справжня махновщина!” Однак насправді – махновщина продемонструвала безліч прикладів бездоганної самоорганізації народу у творенні ефективного й справедливого суспільного устрою, безмежної волі, залізної дисципліни й надлюдської стійкості у бою. Махновщина і безлад – речі зовсім несумісні.
27 вересня 1919 року, відбувся розгром махновськими повстанцями у бою в оточенні вдвічі переважаючих ворожих сил біля с.Перегонівки Уманського повіту відбірних білогвардійських військових з’єднань: 1–го Сімферопольського, 2-го Феодосійського, Керч–Єнікальського, 51–го Литовського полків.
Розпочався стрімкий прорив махновської кінноти і кулеметних тачанок у тил денікінських військ, в результаті якого було звільнено значні території Наддніпрянщини, Приазов’я і Донбасу, а до основних сил приєднувалися численні місцеві підрозділи, які одразу ж ставали до бою. До 23 жовтня 1919 р. частини Революційної Повстанської армії України (махновців) зайняли Північну Таврію і частину Катеринославської губернії від Олешок до Синельниково і від Маріуполя до Східного Донбасу.

8 жовтня Новоспасівські полки 2-го Азовського корпусу новоспасівця Трифона Вдовиченка звільнили Бердянськ, наступного дня – Ногайск (нині – Приморськ) і Новоспасівку (с.Осипенко), 14-го — найважливішу базу Денікіна на Азовському морі Маріуполь. На ті дні вже стотисячна повстанська армія закріпилася на правому березі Дніпра від Катеринослава до Олександрівська, у Приазов’ї продовжила наступ на ставку Денікіна – Таганрог.

Однак, невдовзі, як то й раніше часто було у нашій історії, перемогою народу над одним, скористався інший, ще більш підступний і жорстокий ворог – на той раз то були московські большевики. Пізньої осені – взимку 1919 року в Україні зненацька виникає і масово поширюється важка хвороба – тиф (хто зна, чи була його раптова поява природною, бо ж відомо, що з селянством в Росії (антоновщиною) большевики боролися з допомогою тоді вже забороненої хімічної зброї?).

Епідемія тифу призвела до втрати боєздатності більшості частин махновської армії. Одразу ж по тому країну наводнили чисельні красноармєйські, чекістські сили, й звичайно ж – “продотряди” з цілою армією агітаторів і організаторів большевицьких партосередків і “комбєдов” в обозі. Розпочалась чергова фаза московсько-комуністичного терору, й відповідно – масштабний спротив народної армії, змушеної діяти партизанськими засобами.
А тоді, сто літ тому, восени 1919-го, не зуміли використати й ще одну безпрецендентну нагоду. Адже саме у ті дні – 20 ВЕРЕСНЯ 1919 року в Жмеринці, між командуванням армії УНР і Військово-революційною радою повстанської армії України (Махновців), було укладено угоду про подальшу спільну боротьбу. Це одна з багатьох забутих нами подій та звитяг наших предків, водночас й одна з унікальних дат єднання українців у роки тяжких втрат й випробувань. На жаль, доля вкотре роз`єднала дві мілітарні потуги, які разом спроможні були зупинити вторгнення в Україну іноземних військово-терористичних й пропагандистських сил.

Воля або смерть ! – сріблом по чорному було проголошено на повстанських знаменах.

З багатьох доступних нині джерел, в цілому маємо змогу з`ясувати, як розгортались події тих далеких вже від нас днів.
Одразу після укладання угоди з командуванням армії УНР, махновці передали військам УНР свій похідний госпіталь з великою кількістю евакуйованих родин повстанців й поранених в попередніх боях з денікінцями, які для повстанців розпочалися ще у березні 1919 року у Приазов`ї і на Донбасі; – махновські підрозділи отримали необхідну маневреність. Відбувся запеклий бій за переправи через р.Ятрань між 1 -м і 2-м корпусами махновців і білими, внаслідок чого повстанці заволоділи північною переправою. 23—25 вересня в районі Ольшанка — Островець — Рогове махновці мають кінні та піші сутички з підрозділами 1–го Сімферопольського полку армії денікінців.

Після того, як 22 вересня був перехоплений наказ Денікіна про наступ проти петлюрівців, було проведене спільне засідання Директорії, урядів УНР та ЗОУНР, ухвалено нарешті почати воєнні дії проти армії Денікіна. (До того Петлюра, не бажаючи вступати у відкриту конфронтацію з Денікіним, затягував перемовини з Махном, зволікав з підписанням угоди, оскільки головною вимогою останнього було проведення спільної боротьби з окупантами). 24 вересня Директорія оголосила війну денікінцям, почалась підготовка до бойових дій від Полісся до Південного Бугу. Цього ж дня Слащов стягнув під Умань свої частини, остаточно замкнувши кільце навколо військ Махна. Корпуси махновців вишикувались в каре 40 на 40 верст, зайнявши кругову оборону.

26 вересня на Правобережжі розгорнулися бої між військами УНР і білогвардійцями, внаслідок яких більшість українських частин були відкинуті, або розбиті, протягом лише одного дня по всьому фронту петлюрівці були відкинуті денікінцями на десятки кілометрів, в Умані капітулювали січові стрільці армії УНР, здавши місто білим; махновці ж, що лишились на своїх позиціях, опинились в повному оточенні.
Командири повстанців: новоспасівці заступник командувача РПАУ/м/ і командир 2-ї кавалерійської групи РПАУ/м/ Василь Куриленко (1891 – 1921) – ліворуч, і начальник штабу Революційної Повстанської армії /махновців/ Віктор Білаш (1893 – 1938) (праворуч на світлині).

Як згадували очевидці, наказ Нестора Махна про початок прориву був несподіваним для всіх. (Вочевидь, оперативним штабом армії був розроблений детальний, вивірений до дрібниць, таємний план прориву з оточення, оскільки за відсутності резервів будь-яка дрібна помилка чи інформаційний витік призвели б до загибелі війська). Один із найближчих помічників Н.Махна П.Аршинов у своїх «Спогадах» писав: “Глибокої ночі всі частини махновців, які стояли в кількох селах, знялися і рушили на схід — на ворога, що розташувався головними силами під селом Перегонівка». Тоді ж, о 2-й ночі вже 27 вересня, повстанці підірвали свій обоз, позбавляючись усього, що заважало б при маневруванні частин і влаштували серію атак для відволікання на північному та південному напрямках”.

Вирішальний бій за Перегонівку на світанку перетворився на суцільний шквал вогню (з обох боків застосовували сотні кулеметів). До дев’ятої ранку численні атаки повстанців були безуспішними, щільне кільце оточення прорвати не вдавалось. В махновців уже закінчувалися набої, коли «батько», який ще вночі, під прикриттям темряви, на чолі відбірної кавалерії здійснив обхідний маневр, несподівано з тилу атакував денікінців. «Мовчки, без закликів кинувся він із своєю сотнею… на противника й врізався в його лави», — згадував П.Аршинов. З новою силою розгорівся рукопашний бій. Три офіцерські полки спробували вишикуватися в каре і стали відходити до лісу біля річки Синюхи. Але кавалерія, ведена самим батьком, відрізала білим шляхи до відступу; кулеметні команди на тачанках стали впритул розстрілювати офіцерів. Максим Думич згадував: «Рубка по обидва боки Синюхи розпочалася страшна. Ржання поранених коней, лайка й стогін, глухі удари шабель по тілах, револьверні постріли… Все злилося в криваво-страшну мелодію бою». (Ю.Дмитренко-Думич. «Повстанські вихори»).
Кілька сотень офіцерів знайшли смерть у річці, ті, хто встиг переправитися, — наразилися на повстанців. Їхній шлях був відзначений кривавим слідом — шибеницями і трибуналами, тож милості вони не чекали. Втрати білих були величезними: лише протягом доби загинули 12 тис. піхотинців і 6 тис. кавалеристів; 5 тис. донських козаків і мобілізованих селян махновці роззброїли і відпустили по домівках.
Карта-схема: Уманського прориву Повстанської армії і рейду до Азовського моря (Вересень-жовтень 1919р.)

Вирвавшись на оперативний простір, Повстанська армія блискавично розпочала похідний рейд в сторону Дніпра трьома основними колонами. Піхота на тачанках і кіннота здійснювала щодня переходи по 80-90 верст. Армія мала завдання визволити міста Катеринослав, Олександрія, Нікополь, звідки розвивати наступ на Таврію, Полтавщину, Донеччину, утримуючи за собою Криворізький район. Поява великих сил Махно в глибокому тилу Денікіна була повною несподіванкою для білого генералітету. Бої йшли вже в районі Волновахи, Оленівки, Царекостянтинівки, куди Денікін змушений був направити свої резерви і навіть фронтові частини.
На фото: командир Азовського корпусу Революційної Повстанської армії (махновців), новоспасівець Трифон Вдовиченко (1889-1921).
 
Наслідки розгрому білогвардійців під Перегонівкою: вже 28 вересня, коли Денікінські війська продовжували наступ на червоних, зайнявши Глухів, армія повстанців вирушила в стрімкий похід на Катеринославщину і Донбас. На другий день після розгрому денікінців під Перегонівкою Махно перебував вже за сто із лишком верст від місця бою. Наступного дня махновці зайняли Кривий Ріг і підійшли до Нікополя. А ще через день перейшли Дніпро і визволили місто Олександрівськ (нині-Запоріжжя). Далі – міста Лівобережжя: Пологи, Гуляй-Поле, Бердянськ, Мелітополь, Маріуполь. Лише за півтора тиждня весь південь України було очищено від військ і влади Денікіна.

Згідно з даними тодішнього начальника штабу Повстанської армії, новоспасівця Віктора Білаша, восени 1919 р. РПАУ(м) складалася з чотирьох корпусів. 1-й Донецький мав 15500 багнетів, 3650 шабель, 16 гармат і 144 кулемета; 2-й Азовський – 21 тис. багнетів, 385 шабель, 16 гармат і 176 кулеметів; 3-й Катеринославський – 29 тис. багнетів, 5100 шабель, 34 гармат і 266 кулеметів; 4-й Кримський – 17500 багнетів, 7500 шабель, 18 гармат і 154 кулемета. У резерві штабу армії перебували: кулеметний полк (700 кулеметів на тачанках), бригада кавалерії (3 тис. шабель), комендантські роти й ескадрони загальною чисельністю 20 тис. чоловік. Усього армія мала 103 тис. багнетів, 20 тис. шабель, 1435 кулеметів, 84 гармати.
На фото: Повстанська армія (махновців) входить до Бердянська, 1919р.           
На цей час махновське військове мистецтво остаточне сформувало принципи маневреної війни. Стрімкість переміщень живої сили на значні відстані і несподівані появи на полі бою стали улюбленими тактичними прийомами Махна. Головною тактичною перевагою Повстанської армії стала її неймовірна маневреність — завдяки використанню кінноти, тачанок (зведених у кулеметні полки) та возів армія проходила до 110 км за день.
На фото: Повстанець з Новоспасівки Ларивон Лепітько, загинув у 1919р., в бою з білогвардійцями.
               Згідно Декларацієї РПАУ(м), основною політичною метою було на зміну примусовій державній владі утворення системи суспільної влади, за якої якої було б унеможливлено побудову нової бюрократичної системи з притаманною їй ієрархією влад. Влада, що базується на місцевому самоврядуванні і виростає з нього знизу вгору через з’їзди Рад, — головний принцип концепції махновського “вільного радянського ладу”.
В результаті проведених у 1919 р. чотирьох з’їздів вільного району, було в цілому вироблено систему й принципи формування влади: Головним органом влади на визволених територіях стала Реввійськрада Революційної повстанської армії (такою стала її офіційна назва), яка поєднувала в собі характерні ознаки як виконавчої, так і законодавчої влади: вона і приймала рішення з важливих питань життя, вона ж і створювала спеціальні органи — комісії — для їх практичної реалізації. Серед комісій, створених тоді махновською Реввійськрадою, були: фінансова, податкова, санітарно-медична, культурно-просвітницька, комісія з допомоги незаможним верствам міст і комісія з питань забезпечення повстанської армії. Рішення селянських з’їздів з побудови вільного Радянського ладу повстанці намагались неухильно втілювати в життя, наскільки дозволяли обставини військового часу.

Олег Будяк Директор Осипенківського краєзнавчого музею на Бердянщині

Довідка: с.Осипенко – до 1939р. – Новоспасівка, визначний, другий за значенням після Гуляйполя центр махновського повстанського руху часів Визвольної селянської війни в Україні 1918-21 років.

Поделиться этим сообщением

PinIt
submit to reddit
Top