Жіноче намисто: таємниці прикраси

ukrainian_traditional_necklace_2_grande.jpg

В давні часи та навіть в часи наших прабабусь прикраси були чимось більшим, ніж зараз для нас, їхніх нащадків. Вийти на вулицю без прикрас – це було ніби вийти голою. Численні назви – монисто, буси, коралі, бісери – свідчить про їх довгу історію та велику роль в культурі нашої країни. Для українських жінок це не просто прикраса, значення намиста глибоко символічне. Прикраси в першу чергу вигравали роль оберегів перед злими чарами, злими людьми та стихіями. А втім, зараз ви самі це зрозумієте.

 

Невеликий екскурс в історію нашийних прикрас

Традиція носити намисто сформувалася ще багато століть тому, а це означає, що різноманіття цього декоративного елементу одягу надзвичайно велике. Протягом усієї його історії намисто змінювалося за кольором, формою, матеріалом і навіть за способом носіння. Найперші нашийні прикраси були з кісточок овочів, зерен, скойок (двостулкових молюсків), фруктових плодів гарної форми, а вже згодом їх замінили камінні, металеві та скляні намистинки. Ще пізніше намисто почали виготовляти з дорогих природних матеріалів, таких як корали, бурштин, перли, скло, смальта, гранат. Його могли дозволити собі лише заможні міщанські жінки.

Найстаріша та розповсюджена по всій території України прикраса – це намисто (буси). Але окрім намиста жінки прикрашали свій одяг кольоровими стрічками, сережками, перстнями, браслетами та розшитими поясами.

Металеві прикраси

Давні варіанти жіночого намиста робилися з латуні. Вони мали вигляд спіральних трубочок, на які були нанизані монети (для заможніших пань) чи хрестики (мали назву «хрестові згарди»). Крім цього, існували такі різновиди металевого намиста:

  • салба – нагрудник з тканини, розшитий монетами, на зразок турецьких, татарських та молдовських прикрас. Їх носили на Буковині;
  • дукач (личман) – прикраса, що мала вигляд монети з бантом. Спочатку використовували австрійські дукати, проте згодом почали брати російські рублі, але стара назва так і залишилася. Таке намисто носили в Центральній та Східній Україні.

На Буковині, зазвичай, носили прикраси у вигляді нагрудника з тканини, розшитого монетами. Монети вшивалися різні – різних часів та держав та впереміш, і назву така прикраса мала “салба”. Салби є також частиною костюму кримських татар, молдавського, болгарського та турецького народу.

Окрім того була ще прикраса у вигляді монети з бантом,  яку носили на Лівоберіжжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині.

Ця прикраса мала назву дукач через те, що на початку для її виготовлення використовували австрійські дукати, але потім й російські рублі та монетоподібні вироби з різними зображеннями. Дукач або личман в деяких місцевостях та в різний час був як святковою прикрасою, так і повсякденним елементом. Він міг бути оздоблений драгоцінним камінням. Традиція носити дукачі та намисто з монет не виключали одне одного.

Бурштинове намисто

В околицях Києва, на Волині, у Прикарпатті жінки носили намисто зі «щирого» (тобто справжнього) бурштину, оскільки на цих територіях його видобували. Вважалося, що бурштин приносить здоров’я і покращує колір жіночого обличчя. Великі круглі намистини вирізалися ножем і нанизувалися на довгу нитку. Найчастіше таку масивну низку бурштину носили разом з коралами.

Коралі

Чи не найпоширенішим на всій Україні було коралове намисто. Червоні коралі на тлі української вишиванки – це неймовірна краса і вишуканість. Це справжній феномен через те, вважали намисто з нього справжнім щирим, але насправді завозили корали найчастіше з Венеції. За кольором вони були рожево-червоного, рожевого та рожево-сіруватого виду. Це дуже давнє намисто, яке так і не вийшло з української моди. Традиційно нанизували намистини однієї форми, але різного розміру, укладаючи корали з більшим діаметром по середині, а з меншим – по краях.

Через червоний колір коралам надавали магічних властивостей та вважалі, що на здоровій жінці коралове намисто яскраво-червоне, а на хворій —  тьмяніє  й блякне.

Традиція носити коралі, пройшовши крізь віки, збереглася й донині, а тому цей вид прикрас нашию ми можемо уявити найкраще. Рожеві з сірим чи червоним відтінком намистини однакової форми, але різного розміру нанизувалися на шовковий шнурок у певному порядку: великі всередині, а менші – по краях. Червоне коралове намисто, як вірили наші пращури, було наділене магічними властивостями: яскраво червоні намистини на жінці означали, що вона здорова, а тьмяні і сіруваті попереджали про хворобу.

Скляні та перляні буси

Кожна дівчина мріяла про «писані пацьорки». Саме так називалось скляне намисто, яке було надзвичайно дорогим, адже розписані вручну намистини привозили із далекої Венеції. Муранське скло і донині не втратило своєї слави та цінності, а майстри надійно зберігають таємницю його виготовлення. Так само дорого коштувало і намисто із перлів, адже мушлі теж привозили із заморських країв. Скляні та перляні прикраси були привілеєю лише найзаможніших панянок.

Намисто з бісеру

Досить популярними серед українських жінок були плетені стрічки нашию з бісеру. Спочатку він був теж дорогим, адже його привозили з острова Мурано, через це він був дорогим і недоступним, аж потім наприкінці XVIII століття в Чехії почалося його масове виробництво, кожна жінка чи дівчина могла дозволити собі одягнути «цятки» (так намисто з бісеру називали на Буковині).

 

 

На  Галичині бісер називали також пацьоркамі, на Буковині –  цятками, а на Закарпатті він був відомий як дьондятка.  Завдяки чехам уже з ХІХ століття  в Карпатах усі плели і ткали оздоби з яскравих дрібних пацьорок. Тодішні бісеринки були значно менші, ніж сучасні. Окрім того, нанизували бісер без голки, а лише ниткою, а щоб нитка була твердішою, вмочували кінчик у віск.

Найпопулярнішою  народною прикрасою з бісеру була плетена стрічка, що  щільно облягала шию і мала назву силянка, або драбинка, ширинка, ланка. Цю стрічку плели у формі зубчиків, інколи доповнювали підвісками. Більш вужчу силянку вдягали щоденно, а от ширшу — в неділю.

Також існувала бісерна прикраса на тканинній основі під назвою гердан – вона відрізняється від силани тим, що вона вільно спускається на груди. Ще одна прикраса — невеликий ажурний прямокутний бісерний фартушок на шиї, зверху якого вдягали разки дрібного намиста.

В ХVІ-ХVІІІ ст. жіночі прикраси вигравали роль накопичення капіталу та визначення соціального статусу, окрім свого естетичного та декоративного призначення. Без жодного сумніву, жіночі прикраси – це було те місце, куди найперше вкладались гроші. Навіть найбідніші жінки намагались не поступатись перед заможними і носити намиста та інші прикраси.

 

Таємниці намиста

Лікування намистом: щитовидна залоза, горло, зменшується імовірність неврозів, психозів та нападів стенокардії. Це лише невеликий перелік піднятих питань.

Насправді тут мова також піде і про деякі елементи жіночої магії. Про те, які мають бути коралі та хто їх має дарувати жінці.

Таємниці “коральок”

Бажаючих визначити походження звичайних наших “коральок” очікує несподіванка: вони одержать незаперечні докази, що корали – іноземки, родом зі Сходу. Щоправда, там вони мали трохи інший вигляд. Араб чи осман дарував дружині чи улюбленій дочці дрібні монети, золоті дукати. Дарунки з подвійним значенням: перше – самореклама, кожен, дивлячись на жінок купця, мав одразу зрозуміти, наскільки успішно йдуть його справи. Крім цього, давав зрозуміти любим своїм: заради них йому грошей не шкода, багатство проти них – ніщо. Вони ж у відповідь робили з них намисто, підкреслюючи: носитимуть вічно, краще помруть з голоду, аніж закладуть намисто у скарбницю чи продадуть його. Від того турецькі динари з діркою цінувалися значно дорожче номіналу: вони мовби передавали щастя попередніх власників.

 

Перейшовши до Київської України – Русі, звичай набув другого забарвлення. Елементами намиста зробились не монети – гранатові або світло-червоні чітки. Природньо, дарували коханим прикраси не торговці – воїни. То були трофеї мусульман-супротивників, наймужніших, хоробрих звитяжців. Адже чітки, як і чалму, носили ті, хто пройшов хадж, побував у святих місцях ісламу. Вони вірили у власну непереборність. Козак, даруючи дівчині коральки, мовби жбурляв до її ніг перемоги. А вона, приймаючи прикраси, присягалася гідною його бути. Розповіли про таємницю прадавню. У подальшому попит збільшувався: не було стільки козаків, скільки бажаючих обдарувати коханих. За законами ринку, почали пропонувати підробки. Різнилися вони лише дрібницею: у боях шаблею не здобувалися. По якості ж виконання перевершували зразки: українські ювеліри були досконалі. Багатим виточували низки з дорогоцінного гранату, бідним ліпили з тутешньої червоної глини.

Відбулася градація також серед жінок. Оскільки намисто – свідок кохання, то вважалося негідним для дозрілої чи похилої його одягати. Навпаки, намисто могло бути притаманним навіть зовсім маленьким. Тут дотикаємся до таїн жіночих. Рожеве чи світло-червоне носили русяві, гранатове чи густо-червоне – чорняві. Змінилася форма – не округлі чи овальні, а з кубовидними кінцями. Носить слід було на кофті, сорочці чи сукні, а не на тілі. Теж символ: ближче до серця, коло нього – віра, а суєта, прикраси – згодом. Не можна було обмінюватися коральками, навіть між сестрами чи близькими подругами. В подарунок можна було приймати коральки від усіх чоловіків свого роду та коханих, а також від бабуні чи матері.

Шкідливо з намистом спати, ходити з ним щоденно. Воно – для свят, для відвідин церкви, для весіль, а також… для поїздок на базар. Згодом ми спробуємо з медичної точки зору розшифрувати ті дозволи-заборони. А тепер, завершуючи нашу історичну частину, згадаймо третю таємницю намиста. Вона про коральки київські. Власне, їх і назвати так важко. За кольором вони блакитні чи строкаті. За матеріалом – робляться з глини без обжигу, лише спеціально висушеної. Нарешті, виготовляли їх не майстри, а ченці. Відповідно освячували дітище рук своїх, і вимагалося, щоб хоча раз на добу власниця в ньому молилася. Тоді рятувало воно од хвороб як жінку, так і усю родину. Хату від пожеж, худобу – від пошесті. Якщо починало тьмяніти або розпорошуватися, треба було купляти-освячувати нове. Попри всі “але” київське – найдавніше. Зараз таке намисто зрідка можна зустріти у Києві на Андріївському узвозі, та й львівське студентське “Товариство Лева” виготовляє дещо подібне. Добру справу роблять.

А тепер про таємниці суто медичні й до жінок стосовні. Коли носите намисто згадуване на шиї чи грудях, знімаєте з відповідних ділянок енергетичну перенапругу. Біотерапевти одноголосне твердять: тоді біополе жінки вирівнюється. Свідчать і дозиметристи: накопичення радіонуклідів у щитовидній та паращитовидній залозах, хрящах гортані серед жінок з намистом нижче, аніж у тих, хто без нього.

 

За ними підключаються лікарі-практики, вони звертають увагу, що серед “коралькових” помітно менше неврозів, психозів, нападів стенокардії, вони помітно більш розважливі та спокійні. Так що можна сказати: даруючи коральки дружині, чоловік забезпечує собі спокій в родині. Фахівці не можуть поки що пояснити той феномен. Натомість підтверджують старовинні “забобони”-заборони. Здавалося б, намисто повинне впливати мов снодійне. Навпаки – викликає нічні кошмари. Тимчасом, дитина вдень коральки одяга – вночі спатиме безтурботно. Сусідство хреста та намиста небажане – виникають негативні енергозони. Нарешті, носити треба на натуральних матеріалах чи на шкірі; на синтетиці чи шерсті – ефект зворотний.
Праві бабусі й відносно базару: продаючи, жінка втрача часточку енергії, тим легко користуються енергетичні вампіри. Коральки загрозу висотання сил з продавщиці зменшують, або й зовсім відвертають.

Будь-яке намисто після церкви посилює ефект. Ще одна цікавинка: вживання трав’яних напоїв – ліків з материнки, наберу, м’яти перчаної, валеріани тощо – в намисті показане, воно дієвіше. Вам запропонували новий збір? Подруга пропонує купити дешеву річ? Одягніть намисто. Відчувши неспокій, відмовтеся від спокуси.

 

Найчутливіші коральки даровані, ще краще – успадковані від бабусі чи мами.
Матеріал для даної розробки по крихтам збирався, здебільшого заснований на народному досвіді.
За матеріалами книги Анатолія Пастернака 

Поделиться этим сообщением

PinIt
submit to reddit
Top