0
0
1892 (17 лютого) Йосиф Коберницький Дичковський Сліпий народився в с. Заздрість, Теребовлянського повіту на Тернопільщині в багатодітній родині (восьмеро дітей). Батько Іван Коберницький Сліпий, мати Анастасія Дичковська. Сліпий – псевдонім діда, який перейшов на сина, а потім і на внука.
1898-1901 Йосиф навчається в початковій рідній школі в селі Заздрість. Вже з другого класу вивчає польську і німецьку мови.
1901 Митрополит Андрей відвідує з візитацією церкву у м. Струсові неподалік від с. Заздрість. Це перша зустріч Митрополита з Йосифом Сліпим.
1902-1903 Йосиф закінчує з найкращими оцінками четвертий клас народної школи австрійського типу у с. Вишнівчику, недалеко Заздрості.
1903-1911 Йосиф навчається в гімназії у Тернополі.
1911 Йосиф Сліпий вступає до греко-католицької Духовної Семінарії у Львові і записується на теологічний факультет до університету. Це стало початком його філософсько-богословських студій. Студент Сліпий закладає в семінарії Протиалкогольне товариство.
1912 Йосифа Сліпого, як здібного студента, направляють до Інсбруку на університет для навчання в богословській колегії „Канізіянум”.
1913 Йосиф Сліпий стає головою “Гомілетичного кружка українських богословів” (4 травня).
Коли починається Перша Світова війна разом з батьками втікає від фронту у м. Підгайці, а звідти – до Львова.
1917 (ЗО вересня). Йосиф Сліпий отримує свячення з рук Митрополита Андрея Шептицького, котрий повернувся із заслання в Сибір. Перша Служба Божа Йосифа Сліпого відбулася 1 жовтня в Уневі
1920 (листопад) Йосиф Сліпий виїжджає до Риму для продовження навчання в університетах Григоріанум (дворічні богословські курси), Анджелікум та Орієнтальному інституті.
1925 Митрополит Андрей Шептицький призначає Йосифа Сліпого ректором Духовної Семінарії у Львові та деканом богословського факультету.
1926 Ректор Йосиф Сліпий започатковує видання “Аскетичної бібліотеки”, котра мала служити християнському, а особливо, священичому вихованню.
1929 Отець доктор Йосиф Сліпий стає ректором Львівської Богословської Академії (14 квітня). Урочиста інавгурація Праць Академії відбувається 6 жовтня 1929 року.
1930 Иосифа Сліпого обрано дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка (17 лютого).
1931 Йосиф Сліпий стає заступником голови “Українського Католицького Союзу”. Організовує видання тижневика “Мета”, “Христос – наша сила” та літературно-наукового щомісячного журналу “Дзвони”, опікується їх фінансуванням.
1936 3 ініціативи Й.Сліпого у Львові відбувся Унійний Конгрес, присвячений 300-літтю смерті Київського Митрополита Йосифа Виньямина Рутського. Йосиф Сліпий виступає з дискусійною доповіддю “Погляд на нез’єдинені і з’єдинені Церкви Сходу і догматичні різниці між ними.”
1937 Иосиф Сліпий, будучи в Римі, відвідав Сицілію.
1939 Початок Другої світової війни. 14 вересня кілька німецьких бомб впало на Львів. Одна з них руйнує семінарську церкву Святого Духа, бібліотеку БНТ та архів.
Припиняє свою діяльність Богословська Академія, Духовна Семінарія, Богословське Наукове Товариство. Приміщення семінарії перетворюють в гуртожиток університету. Руйнують пам’ятник Митрополитові в городі і статую Матері Божої на подвір’ї Академії. Ректор, частина професорів і настоятелів поселяються в приміщеннях на Святоюрській горі.
1939 На прохання Митрополита Андрея Шептицького та з благословення Папи Пія XII о.д-р Иосиф Сліпий призначений екзархом на Східну Україну і хіротонізований архиєпископом Серрейським з правами наелідства Галицької митрополії. Хіротонія відбувалася таємно (22 грудня). Відкрито свячення проголошені аж 14 січня 1942 року.
1941 Органи НКВД вриваються в Митрополичі палати на пл. св. Юра. Архиєпйскоп Йосиф Сліпий разом з працівниками митрополії стоїть перед церквою Святого Юрія в очікуванні розстрілу (22 червня).
1941 Німецькі війська вступають у Львів. Вони дозволяють відновити діяльність Богословської Академії і Богословського Наукового Товариства, Йосиф Сліпий керує відновленою ЛБА і є деканом філософського факультету. Деканом богословського факультету – о. проф. Ярослав Левицький.
1944 (1 листопада) Помирає Митрополит Андрей Шептицький. Архиєпископ Йосиф Сліпий, вступає в права Митрополита. Продовжує започатковану Митрополитом Андреєм справу боротьби за визнання державою Української Греко-Католицької Церкви. До Москви виїзджає делегація від УГКЦ з грішми для поранених і щоб вияснити з Комітетом у справах релігії при Верховній Раді СРСР ситуацію з реєстрацією УГКЦ (делегацію очолює о. Климентій Шептицький).
1945 (6 квітня) У газетах з’явилася наклепницька стаття Ярослава Галана (псевдонім – Росорвич) “З хрестом чи ножем”, в якій він звинувачує УГКЦ в співпраці з німцями і робить її ворогом народу. Митрополит Йосиф Сліпий заарештований в ніч з 10 на 11 квітня органами НКВД. Ордер на арешт №2520 від 11 квітня 1945 р. Слідча справа №148372. Звинувачення: агент Ватикану, організатор антисовєтської роботи уніатського духовенства, шпигун німецький. Слідство проводили в тюрмі на вул. Лонцького у Львові, звідти Митрополита-в’язня переправляють до Київської тюрми на вул. Лук’янівській (12 травня 1945 р.).
1946 Йосифа Сліпого судить воєнний трибунал (3 червня). Вирок (винесений при закритих дверях) – 8 років виправно-трудових лагерів, 3 роки позбавлення прав і конфіскація майна. Місце відбування присуду – Сиблаг.
1947 Митрополита Йосифа Сліпого відсилають в лагер на Печорі. До лагеру в’язні від станції йшли пішки болотистою дорогою. Болото місцями сягало до колін
1950 В’язня Йосифа Сліпого відправляють етапом до Києва свідчити в суді, згодом повертають знову в Потьму до 8-го інвалідного лагпункту, а потім до 14 лагпункту, де він перебуває до 1953 р.
1953 Помирає “вождь всіх народів” Йосиф Сталін (5 березня). Цього ж року (11 квітня) закінчується термін заслання Митрополита Йосифа Сліпого. Його викликають на Комісію в Потьму (15 травня), де знову запропонували підписати православ’я і обіцяли відновлення титулів і можливе надання найвищих духовних титулів в Російській Православній Церкві. Митрополит Йосиф Сліпий рішуче відмовляється. Його відправляють у Маклаківський будинок інвалідів в с. Кузьминка Єнісейського району, Красноярського краю.
1954 Начальник дому інвалідів пише донос, що в’язень Сліпий відправляє таємно Службу Божу в пральні. Після виклику до уповноваженого КГБ Йосиф Сліпий міг служити тільки в себе в кімнаті. Він пише і передає послання до вірних на Україну: на Різдво і на Великий Піст. Послання дійшли і переписувались та розповсюджувались між вірними.
Відсилає до Міністерства внутрішніх справ СРСР вступ до “Історії Вселенської Церкви на Україні”. Відповіді не отримав.
1955 Йосифа Сліпого відправляють до лагера в Кузьмінки.
1958 Йосифа Сліпого з тюрми в Красноярську везуть до Києва, де проводилось слідство (вереснь). Слідство закінчене 6 травні 1959 року. 15-17 червня 1959 року – засуд на підставі ст.7, ч. І і ст. 9: ЗКВ – на 7 років.
1962 Верховний суд СРСР визнав Й. Сліпого за особливо небезпечного злочинця-рецидивіста. Його відправляють з Києва до Мордовії (27 вересня).
1963 Митрополит УГКЦ Йосиф Сліпий звільнений за клопотанням Папи Йоана XXIII та президента США Джона Кеннеді (26 січня ).
(4 лютого) В Москві, перед виселенням до Риму, Митрополит вимагав дозволу попрощатися з родиною. Під виглядом родини приїхав ігумен ЧНІ, настоятель монастиря в Тернополі, о. Василь-Всеволод Величковський. У готельному номері Митрополит висвятив його на єпископа Луцького і назначив своїм місцеблюстителем. Митрополитові Йосифові Сліпому видали дипломатичний паспорт – без права повернення до Львова.
У Римі почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 р. виступив на II Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 р. відновив діяльність Українського католицького університету в Римі. Його зусиллями 1969 р. у Римі збудовано собор Св. Софії, відновлено видання журналу «Богословіє», випуск джерельно-богословських праць (вийшло понад 100 томів).
У 1965 р. Й. Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968—1976 pp. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу.
Помер 7 вересня 1984 р. Був похований у збудованому ним соборі Св. Софії в Римі. У 1992 р. відповідно до його заповіту прах було перенесено на Батьківщину в собор Св. Юра у Львові.
