
Сім жінок з десяти у віці 15 років і старшому зазнали психологічного, фізичного або сексуального насильства, скоєного партнером або іншою особою.
Це офіційна статистика ОБСЄ. І ця тема все голосніше починає обговорюватись в сучасному суспільстві. В Бердянську проблема домашнього насилля активно підіймається чиновниками, соціальними службами та громадськими активістами. Так, громадська організація «Жінка майбутнього» вже більше трьох років надає допомогу жінкам, що знаходяться в складних життєвих обставинах.
За цей час в організації сформувався колектив однодумців, які знають проблему зсередини. Тож ми вирішили дізнатись про ситуацію в Бердянську в Ганни Тартинських менеджерки по зв’язкам з громадськістю проєкту «Театр проти насильства» підтриманого Українським культурним фондом.
Часто розповідь про домашнє насилля починається зі схожої історії. В родині дівчини з дитинства були нездорові відносини, алкоголь, скандали між батьками, іноді бійки. Дівчина хоче якнайшвидше втекти з родини, тому обирає в партнери першого чоловіка, який виявив до неї теплі почуття. Виходить заміж в надії, що в новій родині все буде по-інакшому. Але, на жаль, немає іншого сценарію поведінки, крім того, який бачила в батьків. І дозволяє поводитись з собою так, як це відбувалось в батьківській родині.
Так починалась історія жінки, в якої після семи років подружжя не залишилось жодної цілої кістки і було 4 дитини. До нас на консультацію жінка звернулась, бо її хотіли позбавити батьківських прав. Для того, щоб допомогти об’єднали зусилля поліція, соціальні служби та наш психолог. Зараз чоловік припинив пити, жінка продовжує працювати з психологом, і разом вони шукають новий шлях для збереження родини та налагодження відносин. Але, на жаль не всі історії завершуються так. В Україні 15% жінок, у яких зараз є партнер, стверджують, що зазнали фізичного або сексуального насильства від свого партнера. Негативний вплив насильства може заподіяти серйозної шкоди і мати тривалий характер. Постраждалі часто відчувають страх, гнів або роздратованість. Щонайменше три постраждалі жінки з десяти вказують кожне з таких почуттів. Приблизно кожна четверта жінка (24%) звинувачує у скоєнні насильства постраждалих, наприклад, вважаючи, що насильство над жінками часто спровоковане самими жертвами.
«Золоті кайдани та зневіра в себе»
Причому, зовнішнє благополуччя родини зовсім не є гарантією безпеки, навіть фінансова стабільність. Ми часто чуємо історії, коли жінка тікає від самотності, зустрічає чоловіка і помиляється в виборі. Але зовнішня соціальна успішність та забезпеченість, які не хочеться руйнувати для оточуючих, стримують. Всі таємниці залишаються за зачиненими дверима, бо ділитись такими проблемами не прийнято, і наче нема на що скаржитись, чоловік же забезпечує всім необхідним і родина виглядає успішною. Декілька жінок з такими «золотими кайданами» знайшли нас через соціальні мережі, побачивши пост про гарячу лінію. Одна з жінок побачила нашу фото-виставу, зберегла номер телефону і зателефонувала тільки за декілька місяців. Рідше нас знаходять через знайомих. На жаль лише половина жінок в Україні (50%) вважають себе дещо проінформованими про те, що робити в разі насильства. Натомість 47% жінок вважає себе мало поінформованою або такою, що взагалі не знає, що робити в таких ситуаціях.
Поступово жінка звикає до постійного психологічного тиску, знецінення, образ. Потім починається фізичне насильство, і це здається вже нормальним. В такому стані страх самотності підсилюється, і потрібна велика робота щоб відновитись та навчитись приймати себе, після таких відносин. Таке трапляється навіть коли утримує родину жінка. Одна з наших жінок втратила власний бізнес через такі відносини і залишилась сама, коли чоловік пішов до коханки. Ми надаємо юридичні консультації та підтримку жінкам в подібних ситуаціях. Їм трохи простіше, бо в них є інший досвід поводження в родині. Головне повірити в себе та отримати консультації спеціалістів, які можуть підтримати.
«Низький рівень обізнаності щодо прав та можливостей ними скористатись»
Інколи криза в родині відбувається коли одночасно співпадають декілька трагедії. Тоді навіть в благополучних родинах подружжя починає зриватись одне на одного, звинувачувати себе та оточуючих в тому, що відбувається. Як приклад можу привести ситуацію з переселенцями. Коли через війну люди втратили домівки, роботу, звичні умови життя, вимушені були взяти кредит чи хтось в родині захворів. Як вихід з такої кризової ситуації інколи бачиться алкоголь, і як наслідок, сварки, конфлікти. Звісно так відбувається лише в деяких випадках, але в новому місті жінка може не знати куди звернутись за допомогою.
Переважна більшість жінок, постраждалих від насильства, зазначили, що не повідомляли в поліцію про пережитий нею найсерйозніший інцидент фізичного або сексуального насильства. Перепонами цьому стають сором або страх перед кривдником, брак довіри до організації, які мають надати підтримку й відповідні послуги, а головне низький рівень обізнаності щодо прав та можливостей ними скористатись. Майже половина жінок, які повідомили поліцію про випадки насильства, лишились незадоволеними результатом такого звернення.
Часто ця недовіра не дає людині звернутись за допомогою. Але, якщо жінка приходить і готова прийняти допомогу ми об’єднуємо для цього зусилля багатьох людей. Ми об’єднуємо наші зусилля та компетенції з партнерами. Допомагаємо відновити ресурси, документи, внутрішній баланс, всебічно працюємо разом з іншими громадськими організаціями, поліцією, юристами, соц.службами, волонтерами.
«Дівчина звернулась за допомогою коли зрозуміла що є загроза для дитини»
Також в Україні існує брак притулків та інших сервісів підтримки, для жінок, які опинились в складних життєвих обставинах або належать до групи ризику. Наприклад, це випускниці інтернатних закладів де немає моделі сім’ї, яку б наслідували діти. Опинившись ззовні навчального закладу дівчина хотіла народити дитину, щоб любити її, та піклуватись, як не піклувались батьки про неї. Тому, зустрівши хлопця, який звернув на неї увагу, завагітніла і почала з ним жити. Хоча він її і ображав. Але вона звикла, що її немає кому захистити. Хлопець бив її коли вона була вагітна. Бив і коли народилась дитина, і коли дитина була на руках в мами, то діставалось і дитині.
Власне дівчина звернулась за допомогою, коли зрозуміла що є загроза для дитини, а не для неї. Ми допомогли їм переїхати, почати жити окремо. Зараз молода мама працює з психологом, над розумінням, що з нею не можна так поводитись. І це тільки перший крок до налагодження життя.
«Показуємо реальні історії через театральні постонови»
В Україні більше ніж половина жінок (51%) вважає, що їхні друзі погодились би, що «для чоловіка важливо показувати дружині/партнерці, хто головний». Ми вважаємо це зависоким відсотком. Як і всі інші показники стосовно домашнього чи гендерно-зумовленого насильства. Тому в своїй роботі використовуємо не лише класичні форми допомоги, але і застосовуємо креативний підхід задля формування у суспільстві нульової толерантності до насильства. Адже насилля не є внутрішньо сімейною справою, а стосується кожного з громадян. Що до речі, декларує держава зокрема у Законі про запобігання та протидію домашньому насильству. Наразі під керівництвом Наталії Копиці впроваджується проєкт «Театр проти насильства» за підтримки Українського культурного фонду та у партнерстві з дитячою театральною студією “Теремок”, ТОВ “Аскет Шиппінг”, Бердянської міської ради та ТРК “Юг” – націлений на аудиторію всієї країни. В доступній, творчій формі підіймаються болючі теми долі людей, що постраждали від насильства. Реальні історії наших клієнтів, що закликають викорінити насильство як явище, розповідаються великими фотографіями та пантомімами, а в другому акті дитячою виставою про життя дітей вулиць.
До речі, запрошуємо всіх на прем’єру, яка відбудеться 3 жовтня 2020 року у 13:00 онлайн.